На землях Поліської низовини, де зараз розташовано північну частину Рівненської області в тому числі і с. Переброди в давні часи жили слов'янські племена древлян.
Пізніше, ліса і болота, сіножаті і піщані землі цього краю входили до складу древньоруської держави Київська Русь, а потім до Турово-пінського князівства.
Починаючи з XIV століття на українські та білоруські землі, як сарана, посунули литовські загарбники. Вони довгий час пригнічували підкорену людність.
В 1569 році відбулося в місті Любліні об'єднання Литви з Польщею і поліські землі перебували тривалий час, аж до кінця XVIII століття у складі Польщі. Ліси, сіножаті, землі були загарбані польськими магнатами та шляхтою, а місцеву людяність поголовно перетворили в панських кріпаків.
Незначним хуторком зародились Переброди, серед радзивілівських лісів та боліт біля річки Льви.
Свою назву поселення одержало від своєрідного положення. Колись, щоб добратись до селища, доводилось пішим і підводам проходить бродом через річку Льву. Яка в окремих місцях була занадто мілкою. Так само доводилось перебродити болота, які майже з усіх сторін оточували селище. Певно від цього і виникла назва Переброди.
Нема точних і достовірних відомостей про час заснування села і хто був першим поселенцем. Мабуть, що тут вперше оселився один з лісників- сторожів радзивилівських лісів. За стародавніми переказами, ще не було поселення, як уже діяла так звана «рудня» - добування болотної залізної руди. Розташовувалась вона на лівому березі р. Льви, на південь від теперішнього моста. Старожили находили на тому місці деякі залишки рудні - жужелицю тощо. Коли саме добували там болотну руду і хто саме добував, про це відомостей нема. Давні перекази говорять, що в районі рудні і почали селитись перші поселенці Переброд.
При утворенні губернії в XVIII ст. район розташування Переброд, Будимля, Переходичі, Старе село входив до складу Мінської губернії, в той час, як район розташування с. Жадень, Удрицьк, Висоцьк входив до складу Волинської губернії. Таке районування, мабуть, пояснювалося тим, що землі біля с. Жадень належали іншому поміщику, не князю Радзивілу.
Як відомо, основні володіння Радзивіла протягались від м. Вільнюс через всю Білорусь. З часу утворення села Переброд, воно за словами старожилів завжди було в складі Мінської губернії. Перші будівлі в с. Переброди, ніби з'явились на території, де була садиба старої школи, а пізніше забудовано вулицю від сільської ради до контори колгоспу.
В царський період там було до 35 хат. В обох кінцях вулиці були ворота, через які ішли шляхи на Ольмани, Старе село, Переходичі. За річкою Львою ніхто не жив. Прізвища перших поселенців – Жовклі, Денищичи, Євсовичі, Петровці, Чмуневичі. Крім того в селі проживало дві єврейські сім'ї.
В 1793 році всі землі, що були загарбані Польщею, перейшли до царської Росії. До польських, українських, білоруських поміщиків добавились ще поміщики росіяни та російська адміністрація. Кріпаччина залишилася без змін. Скрізь панувала царська влада, яка разом з духівництвом, промисловцями, поміщиками, поліцейськими та жандармами пригнічувала місцеве населення. На селах з діда-прадіда, велось натуральне господарство, з домотканим одягом, постолами, жорнами. Населення визначалось своєю темнотою та численними забобонами.
В останній чверті 19 ст. пройшла Поліська залізниця за 20 км. від річки Льви. Землі в районі річки Льви входили ще з часів сивої старини до складу володінь князів Радзивілів – всесильних білоруських магнатів, що зберегли свою власність і при литовцях, і при поляках, і при руському цареві. На землях радзивілівської династії на протязі ряду віків виникали хутори і селища селян-кріпаків, які мусили відбувати панщину, або платити оброк.
Після скасування кріпаччини, князь Радзивіл, землі розташовані біля села Переброд здавав в оренду Залишились в старожилів відомості про орендаря - єврея Блажовського, який мав водяного млина, землю, держав своїх лісників. Житлові будівлі цього орендаря були на території теперішньої шкільної садиби. Радзивіл ніби розгнівався на свого орендаря і прогнав його.
Після скасування кріпаччини 1861 р., село Переброди розвивались як і багато інших сіл. З’явились поступово селяни-багачі, що прибрали до своїх рук землю і ліс збіднілих родин, розвивалось тваринництво і навіть млини. В селі був склад зерна на випадок неврожаю. Там окремі господарства брали позичково зерно, а потім по врожаю повертали його. Цей громадський склад розміщувася, де зараз стоїть церква.
Поруч Переброд, в урочищі «Млинище» на своїх землях Радзивіл створив рибні стави.
Після подій 1917-1920 років Західна Україна і Західна Білорусь відійшли до складу Польщі. В цей час Переброди в адміністративному відношенні входили до м. Століна. В Перебродах була почта і телефонна станція. В селі жив солтус (староста) і був поліцейський постерунок. Було три торгові лавки (з них дві єврейські).
1935 року в с. Переброди поляки впровадили так звану «Комісацію». До комісації селяни мали землю і сіножаті в різних місцях. Так, наприклад, гр. Жовклий Григорій мав таких кусочків аж в 44 місцях. При комісації землю зводили в одне місце – хутір. Радзивіл провів тоді обмін своїх участків так, що йому дістались кращі ліси і сіножаті. Безземельним землі не давали, вони одержали її тільки при Радянській владі. Після комісації, на хуторах селяни розводили багато худоби, 15-20 голів, яка давала навоз для угноєння піщаної землі.
Освітлення в хатах проводилося лучиною, ходили всі - старі, молоді і діти в постолах. Хуторяни були зацікавлені, щоб в сімї було багато дітей, адже це була своя робоча сила в майбутньому.
Село Переброди з часу заснування було безграмотне, людність вважала, що грамота для них зайва, непотрібна річ і тому перша школа з’явилась в селі дуже пізно.
З’явилась перша школа в 1890 році, в царські часи. Це була так звана церковно-приходська школа. Свого приміщення вона не мала, знаходилась в хаті одного селянина поруч сільського клубу. Вчителями були захожі люди з Білогуші, Теребежова (дячки і вчителі).
Свого постійного дяка Переброди не мали, церква була в с. Ольмани, де перебродці хрестили дітей і святили паски. Свою церкву перебродці збудували перед 1917 р. на місці колишнього складу зерна, але на власного попа і дяка не розжились. Служити в церкві приїжджав ольманський піп. В школі щороку мінявся вчитель-дяк. Церковно-приходську школу переносили з хати в хату і вчилися там по бажанню. А оскільки бажання вчитись не було, то майже всі чоловіки і жінки в селі були неписьменними.
З утворенням ІІ Речі Посполитої в селі було запроваджено навчання виключно польською мовою. З 1919 року польська школа була в хаті Жовклого Григорія, вчителем був поляк Санчик.
В 1937 році поляки на садибі колишнього орендаря Блажовського побудували великий шкільний будинок на фундаменті, з фізкабінетом, столярною майстернею, з повним навчальним обладнанням. Курс навчання проходив за шість років.
У 1939 році с. Переброди було віднесено до Ровенської області УРСР. Навчання в школі почалось проводитись українською мовою, (місцева перебродська говірка – це суміш української, білоруської, російської та польської мов).
Директором школи працював колишній вчитель польської школи Дравський Михайло Михайлович, який вивчив українську та російську мови і пройшов курси перепідготовки. Він працював аж до 1941 року. Крім початкових класів, школа мала 5 і 6 класи .
В часи німецької окупації навчання в школі не проводилось, а саме село окупанти спалили дощенту, залишилась одна церква та хати на хуторах. Згоріло і приміщення школи.
|
